ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЗМІНИВ УРЯД

Все для мого рейтингу. Нічого проти мого рейтингу. Нічого для рейтингу інших. Саме так можна описати кадрову політику президента Зеленського, перефразуючи відомий вислів фашистського диктатора Муссоліні.

Чому у нас звільнення та призначення міністрів президентом - це погано?

Є президентські республіки, де президент є головою уряду та може призначати міністрів. Наприклад, США. Але вся американська політична система побудована так, щоб підтримувався баланс між гілками влади та працювала система стримувань та противаг. Тому ці повноваження президента балансуються повноваженнями Конгресу та судів. І не дозволяють голові держави сконцентрувати в своїх руках всю владу.

Що стосується України, то попри вже усталену практику призначення міністрів президентом, не можна ставитись до цього, як до норми. Не тільки через порушення законодавства. А перш за все через порушення балансу сил між гілками влади в бік надмірних повноважень президента.

За цією практикою стоїть ідея авторитаризму і обмеження свободи, що суперечить головній цінності українського суспільства. Якби прагнення свободи не було вкорінено в українську ідентичність, ми б не змогли тринадцятий рік протистояти російській навалі. Прагнення свободи - одне з наших головних переваг перед агресором.

Формальна наявність демократичних інститутів сама по собі не є підтвердженням демократії. Відмінність між авторитаризмом та демократією полягає в тому, чиї інтереси захищають органи влади. При демократії захищаються основні права та інтереси суспільства. При авторитаризмі - збереження влади лідера.

Якщо президент призначає уряд, виходячи із власного інтересу зберегти владу та контроль, тоді вимоги до міністрів будуть не ті самі, якби уряд призначався в інтересах суспільства.

Не варто забувати, що Україна є парламентсько-президентською республікою. А за ідеєю парламентаризму стоїть найважливіший принцип демократії - принцип представництва. Представництва депутатами інтересів не президента, не олігархів, не власних, а інтересів українців. Різних груп українців, навіть тих, хто голосував за інші партії та кандидатів.

Якщо парламент служить інтересам українців, то коаліційна угода - це курс, побудований на пошуку балансу інтересів в суспільстві, а не балансу інтересів президента, олігархів та депутатів разом взятих. І тоді призначення міністрів підпорядковується логіці втілення винайденого парламентом балансу. Тобто призначаються ті люди, які, на думку представників українців, розділяють цей курс і мають спроможність втілити його у життя.

Можна припустити, що більшість парламентарів ніколи не задавались питанням, навіщо нам парламент і що вони там мають робити. Вони щиро вважають, що вони там для того, щоб вирішувати за нас. Але парламентар представляє інтереси своїх виборців, тобто діє за дорученням, а не вирішує за них. Натомість наші депутати використовують надану їм владу як інструмент захисту власних прав, власних свобод та власних інтересів. В обмін на особисту лояльність Зеленському, віддаючи свої головні функції на аутсорс Офісу Президента. За наші податки.

Тобто парламент не виконує тих функцій, які має виконувати представницький орган в демократичній країні. Він не представляє інтереси українців, а лише підтримує фасад та ілюзію демократії, маскуючи авторитаризм своїм формальним існуванням.

Однією з властивостей авторитаризму є обмеження політичних свобод, зокрема політичної конкуренції і, як наслідок, свободи вибору. Саме тому ідеальний для Зеленського кандидат на посаду міністра - це умовний “Шмигаль” (підставте Ляшко, Марченко тощо). Його портрет такий: відсутність суб’єктності та політичних амбіцій, лояльність, замінність, жертовність в ім’я президента. Важливо, щоб він не впливав на рейтинг президента негативно і не працював на власний рейтинг в противагу президентському. Особливо використовуючи надані президентом можливості.

Чому звільнили Федорова?

- Федоров гірший, ніж Шмигаль.

- Чим гірший?

- Тим, що не Шмигаль.

Ми тут не будемо оцінювати якості та здібності Федорова на посаді міністра оборони, залишивши це військовим експертам. Але зазначимо, що він був одним із найбільш вагомих членів команди Зеленського від самого початку, одним із архітекторів та найбільших бенефеціарів авторитарної політичної системи. Саме завдяки авторитарним підходам до державного управління Федоров отримував “зелене світло” та необмежені повноваження на всі свої ініціативи.

Допоки це не почало призводити до значного зростання його популярності. Рівно напередодні призначення міністром оборони в січні 2026 року баланс довіри-недовіри до Федорова складав +12%, тоді як до Зеленського  +28%, згідно опитування КМІС. А вже в червні цього року, згідно нового опитування КМІС, баланс довіри-недовіри до Федорова зріс до +29%, коли до Зеленського опустився до +27%. Тобто за 5 місяців на посаді Федоров за рівнем довіри-недовіри зміг наздогнати і навіть випередити Зеленського на 2%.

Заради об’єктивності треба відзначити, що рейтинги зростали у багатьох публічних осіб, окрім Зеленського. Але ні у кого не було такої високої динаміки, як у Федорова під час його перебування на посаді міністра оборони.

Також не можна ігнорувати той факт, що високі рейтинги мають інші публічні особи, наприклад Кирило Буданов або Ігор Терехов. І це могло бути однією із причин для Зеленського запропонувати Буданову посаду очільника ОП, а Терехову - очільника уряду, щоб посилити контроль і недопустити їх переходу із статуса потенційних в статус реальних політичних конкурентів.

На відміну від вищезгаданих Буданова та Терехова, Федоров на посаді міністра оборони разом із популярністю набував політичний капітал і вплив, підвищував власну суб’єктність всередині країни та на міжнародній арені. І все це не без допомоги “зеленого світла” від Зеленського.

Якщо Буданов та Терехов набули популярності без допомоги Зеленського, то Федоров набув популярності за прямого сприяння президента. Правда свого часу сам Зеленський отримав більшість не без допомоги маніпуляцій впливу, провайдером яких був Федоров. Але далі сприяти зростанню політичного конкурента Зеленський не захотів, що повністю відповідає логіці авторитарної системи. Це як рубати гілку, на якій сидиш.

Чому Федоров в уявленні людей “не Шмигаль”?

Коли “Шмигаля” змінюють на “Шмигаля” ми не виходимо на вулиці. Нас не обурює, що жоден “Шмигаль” не представляє наші інтереси, а є одним із гвинтиків авторитарної системи. Не виникає особливих претензій до автократії. В системі “Шмигалів” створюється пастка, що ніби немає особливої альтернативи. Тому і немає стимулу захищати демократію та свободу вибору, коли існує ілюзія, що немає кого обирати.

Федоров системно працював над тим, як його сприймають. Посада міністра оборони дозволила йому конвертувати цей образ в суспільну підтримку. В образі Федорова побачили альтернативу і включився режим прямої демократії. З’явився смисл захищати вибір, бо з’явилась ілюзія, що цей вибір є.

Технології впливу дозволили підмінити суспільний запит на справедливість вимогою повернути Федорова. Відбулась підміна цілі, коли замість вимагати справедливість ми вимагаємо повернення Федорова. Але його повернення не встановлює справедливість.

Замість заключення. Так чому ж ми вийшли на вулиці?

За Федорова? Проти Сирського? Проти Зеленського?

Проти узурпації президентом прав і свобод, що належать суспільству і мають реалізовуватись через народних представників?

Виконувати роботу парламентів, які не розуміють і не хочуть розуміти справжній смисл свого існування?

Чи все ж таки за справедливість?

Біллі-Віллі - аналітичне медіа, яке пояснює механіку рішень, мотивації політиків, приховані інтереси та наслідки, які впливають на ситуацію в світі та Україні вже сьогодні.