ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ У ФРАНЦІЇ: ОСНОВНІ ФАВОРИТИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Чому президентські вибори у Франції важливі для України?
Уже навесні 2027 року у Франції відбудуться чергові президентські вибори. Діючий президент Емманюель Макрон, який обіймає свою посаду з 2017 року, вже не матиме права балотуватися, а отже, наступного року Франція гарантовано отримає нового лідера. Французька республіка наразі є важливим партнером України в підтримці проти російської агресії, а політична система цієї країни побудована у такий спосіб, що саме президент багато в чому визначає основи її політики. Після 2024 року спочатку поміркована підтримка України з боку Франції почала поглиблюватися. Наразі французька допомога охоплює фінансову, політико-дипломатичну та військову сфери. Не дивлячись на те, що французька підтримка України може критикуватися як недостатня, її роль залишається значною. З боку Франції Україна отримує такі ключові типи озброєнь як багатоцільові літаки та дефіцитні комплекси протиповітряної і протиракетної оборони. Окрім цього, Французька республіка виступає в якості важливого промоутера допомоги Україні на міжнародній арені, ініціюючи та просуваючи нові формати підтримки як, наприклад, ідею розміщення європейських сил на українській території. Це все означає, що вибори 2027 року та їхні результати матимуть відчутний вплив на становище України.
Незважаючи на те, що остаточний пул кандидатів на посаду президента Франції ще не сформувався, вже можна перелічити ймовірних фаворитів майбутніх президентських перегонів. Наразі найбільші шанси на перемогу має незмінна лідерка французьких ультраправих Марін Ле Пен. Її партія «Національне об’єднання» вже тривалий час утримує першість у французьких соцопитуваннях, а рейтинги самої Ле Пен нещодавно перевищив 34%.
Марін Ле Пен, "Національне об'єднання"
Політична програма Марін Ле Пен та її партії традиційно зосереджується на темі імміграції та пропонує різке скорочення притоку нових іммігрантів до Франції (80-90%) шляхом запровадження жорсткого міграційного законодавства. Крім цього, Ле Пен та її політична сила хочуть закріпити за французькими громадянами додаткові права перед іммігрантами у соціальній сфері, скасувати отримання громадянства за правом ґрунту*, а також усіляко обмежити можливість набуття французького громадянства іноземцями загалом.
У сфері економіки головним пріоритетом ультраправих є збільшення купівельної спроможності, підвищення соціальної захищеності громадян та сприяння промисловому розвитку країни. Пропонується зменшити ПДВ на енергоносії та товари першої необхідності, сприяти збільшенню зарплат у приватному секторі через зменшення оподаткування, скоротити пенсійний вік, а також здійснити заходи з реіндустріалізації на основі економічного націоналізму. Фінансування описаних заходів має відбуватися переважно за рахунок скорочення видатків пов’язаних з імміграцією та завдяки боротьбі з податковим шахрайством. Аналітики часто називають такі плани фінансування витрат нереалістичними, через що економічна програма радикально правих характеризується як популістська.
У сфері зовнішньої політики ультраправі виступають за менш активну роль Франції на міжнародній арені, зокрема критично ставлячись до розширення міжнародних зобов’язань країни. Марін Ле Пен є переконаним євроскептиком. Вона просуває ідею розширення національного суверенітету та зменшення залежності Французької республіки від загальноєвропейських інституцій. Крім цього, однією з цілей французького «Національного об’єднання» є вихід Франції з інтегрованого військового командування НАТО (не плутати з виходом із НАТО). Ця ціль є принциповою для Марін Ле Пен**.
Попри певні зміни у риториці, позиція Марін Ле Пен і «Національного об’єднання» щодо України залишається далекою від українських інтересів. У 2010-их роках Ле Пен мала досить тісні зв’язки з росією. Зокрема, її партія отримувала кредит від пов’язаного з російською владою банку, а сама Ле Пен де-факто підтримала анексію Криму. Після 2022 року Марін Ле Пен суттєво скоригувала своє публічне ставлення до рф, засудивши повномасштабне вторгнення до України. Водночас Ле Пен виступає за поміркований підхід до запровадження антиросійських санкцій, а також скептично ставиться до надання Україні військової допомоги та євроатлантичної інтеграції країни. Загалом, французькі ультраправі часто намагаються блокувати ті чи інші ініціативи з підтримки України та стримування росії обґрунтовуючи це тим, що подібні кроки не відповідають французьким національним інтересам. Отже, можна припустити, що перемога Марін Ле Пен на президентських виборах може радикально змінити позицію Франції щодо України в бік суттєвого скорочення усіх видів підтримки та зменшення дипломатичного сприяння.
Жан-Люк Меланшон, "Нескорена Франція"
Ще одним претендентом на посаду президента Франції є представник радикальної лівиці, лідер партії «Нескорена Франція» Жан-Люк Меланшон. Наразі рівень підтримки кандидата становить 15%, що в цілому дозволяє йому потрапити до другого туру президентських виборів. Утім, шанси Меланшона на перемогу на виборах оцінюються як низькі через вкрай високий антирейтинг. Фактично, він має підтримку обмеженої частини французького суспільства, тоді як більшість виборців відкидає можливість голосування за Меланшона. Це робить його ідеальним опонентом у другому турі для решти провідних кандидатів, оскільки вони не мають таких великих проблем із розширенням кола своїх виборців.
Більшу частину своєї довгої політичної кар’єри Жан-Люк Меланшон був членом Соціалістичної партії. Утім, у 2008 році він пішов на розрив із «класичними» французькими соціалістами через ідеологічні розбіжності, насамперед незгоду з їхнім центристським курсом. У 2009 році Меланшон створив власну Ліву партію, а в 2016 році заснував свою теперішню політичну силу — «Нескорена Франція».
Передвиборча програма Жана-Люка Меланшона різко критикує французьку політичну систему та сучасну капіталістичну економіку, ґрунтуючись на ідеї соціалістичних перетворень. Він пропонує посилити соціальну захищеність населення шляхом повернення пенсійного віку в 60 років (на сьогодні - це 62-63 роки залежно від року народження), підвищення мінімальної зарплати та посилення державного контролю за оплатою праці. Різке збільшення соціальних витрат пропонується покрити за рахунок більш прогресивної системи оподаткування для бізнесу та додаткових податків для заможних людей.
Економічна програма ліворадикальних сил передбачає значний економічний інтервенціонізм, включно зі встановленням державного контролю над стратегічними галузями, розширенням націоналізацій, активним захистом французької промисловості та переходом до «екологічного планування». Останній момент є ключовим для економічних перетворень Меланшона і передбачає перехід Франції до кліматично нейтральної економіки через активне державне втручання.
У питаннях імміграції Меланшон виступає зі звичних для соціалістів позицій її підтримки. Він вважає притік іноземців до Франції корисним для її культурного та економічного розвитку.
У політичній сфері лідер «Нескореної Франції» пропонує посилити народний суверенітет, стверджуючи, що потрібно повернути владу суспільству та порвати з «президентською монархією». Фактично його ідеї передбачають радикальні політичні зміни: зменшення влади президента та розвиток прямої демократії шляхом проведення референдумів. Через подібні різкі підходи до економіки та цілковите протиставлення себе старому порядку Меланшона часто характеризують як лівопопуліста.
Жан-Люк Меланшон також має радикальні погляди на зовнішню політику Франції. Зокрема, він активно критикує членство Франції у НАТО, називаючи альянс інструментом американського імперіалізму. Крім цього, Меланшон вважає, що ні НАТО, ні загальноєвропейські оборонні ініціативи не сприятимуть французькій національній безпеці. Його зовнішньополітичне бачення полягає в розширенні стратегічного суверенітету Франції та забезпеченні її неучасті у військово-політичних блоках. До певної міри лідера ультралівих також можна вважати євроскептиком, оскільки він активно критикує сучасну «неоліберальну» модель Європейського Союзу та вважає, що Франція могла б не виконувати ті директиви ЄС, які йдуть в розріз з його соціально-економічною програмою. Водночас Меланшон не підтримує вихід своєї країни з союзу, а скоріше виступає за його трансформацію на основі соціал-демократичних принципів.
Позиція Жана-Люка Меланшона у питанні російсько-української війни в цілому є амбівалентною. У період до 2022 року Меланшон скоріше нейтрально сприймав російську агресію проти України. Зокрема, в 2014 році він не засудив анексію Криму та фактично звинуватив США та НАТО у «провокуванні» росії. Після початку повномасштабного вторгнення Меланшон засудив рф як агресорку та закликав її до виведення військ з території України. Разом з тим він зберіг свої аргументи щодо провокативних дій НАТО та пізніше виступив проти українських ударів по російській території, назвавши їх «необачними». Можна припустити, що в разі приходу до влади Меланшон може переглянути нинішній французький підхід щодо підтримки України в бік її скорочення. Такий крок відповідав би його загальному погляду на зовнішню політику.
Рафаель Глюксман, "Громадський простір"
Іншим кандидатом лівого флангу є Рафаель Глюксман, співголова лівоцентристської партії «Громадський простір». На сьогодні він має підтримку близько 11,5% виборців та теоретично може претендувати на участь в другому турі виборів. Упродовж 2000‑х років Глюксман працював режисером документальних фільмів. Його перший серйозний політичний досвід розпочався в 2009 році, коли він став радником президента Грузії Михаїла Саакашвілі з питань європейської інтеграції. У 2019 році Глюксману вдалося обратися до Європарламенту за спільним списком із Соціалістичною партією Франції. Наразі він лишається євродепутатом після успішного переобрання в 2024 році.
Важливим питанням для президентської кампанії Рафаеля Глюксмана є перспектива співпраці «Громадського простору» та французької Соціалістичної партії. Глюксман збирається взяти участь в жовтневих праймеріз соціалістів, щоб висуватися на посаду президента в якості єдиного кандидата соціал-демократичного спрямування. Подібна співпраця дозволила б йому заручитися додатковою підтримкою лівого електорату та, можливо, відірвати частину голосів у Жана-Люка Меланшона.
Програма Глюксмана загалом пропонує низку лівореформістських заходів. Зокрема, він підтримує скасування пенсійної реформи 2023 року, але разом з тим не виступає за фіксацію пенсійного віку на позначці 60 років. Глюксман вважає, що система пенсійного забезпечення має бути більш справедливою та диференційованою, враховуючи особливості трудової кар’єри та умови життя різних груп населення. Серед інших елементів його соціально-економічної програми можна виділити намір підвищити мінімальну зарплату, поліпшити умови праці, а також сприяти захисту національного виробництва та розвитку «локальної економіки».
У питаннях міграції Глюксман займає досить помірковану позицію. Він загалом підтримує трудову імміграцію як таку, але також заявляє про необхідність контролювати міграційні потоки до Франції та інтегрувати іноземців у французьке суспільство. Крім того, Глюксман планує ініціювати велику суспільну дискусію, котра матиме на меті більш конкретно визначити політику Республіки щодо імміграції.
Зовнішньополітична програма Рафаеля Глюксмана є цілковито європеїстською та атлантистською. Кандидат-лівоцентрист підтримує поглиблення європейської інтеграції, зокрема в питаннях спільної оборони та екологічної політики. Він традиційно підтримував ідею, згідно з якою НАТО є ключовим інструментом забезпечення безпеки Європи, але після початку другого президентства Дональда Трампа він почав висловлювати сумніви в надійності американських гарантій. Глюксман також активно критикує авторитарні режими в світі, зокрема рф та КНР.
У питанні російсько-української війни він цілковито підтримує Україну, через що його часто називають одним із найбільш проукраїнських кандидатів серед французьких лівих та подекуди навіть критикують за войовничість. Наразі Глюксман виступає за пряму конфіскацію російських заморожених активів, нарощення збройного виробництва всередині ЄС, а також радикальне збільшення європейської військової допомоги Україні.
Едуар Філіпп, "Горизонти"
Наступним претендентом на посаду очільника П’ятої республіки є лідер правоцентристської партії «Горизонти» Едуар Філіпп. Наразі він має помітні шанси потрапити до другого туру з 14,5% голосів і теоретично здолати там Марін Ле Пен. Едуар Філіпп, так само як і його основні опоненти, займається політикою тривалий час. У 2017-2020 роках він обіймав посаду прем’єр-міністра Франції, а наразі він лишається чинним мером міста Гавр у Нормандії. Його партія «Горизонти», утворена в 2021 році, стоїть на позиціях правого реформізму та за деякими винятками є ідеологічно близькою до партії діючого президента. Традиційно «Горизонти» перебувають в коаліції з пропрезидентськими партіями у парламенті, а прем’єрство самого Філіппа припало на початок першого терміну Емманюеля Макрона.
Не дивлячись на те, що питання імміграції та внутрішньої безпеки займають важливе місце в політичній програмі партії, вона, на відміну від «Національного об’єднання», відкидає радикальні підходи в цій сфері. Бачення Філіппа полягає в жорсткому контролі за нелегальною імміграцією, зменшенні легальних міграційних потоків до країни та сприянні інтеграції іммігрантів через французьку культуру.
У економічній сфері Едуар Філіпп пропонує класичний для право-консервативних сил підхід зі скорочення податкового навантаження на бізнес, а також зменшення боргового навантаження на країну завдяки обмеженню витрат. За такого підходу логічним чином випливають наміри Філіппа скоротити соціальні витрати та продовжити пенсійну реформу, закріпивши пенсійний вік на рівні 65 років. Окрім цього, кандидат від «Горизонтів» планує зробити акцент на фінансуванні освітньої та наукової галузей замість підтримки великої кількості соціальних видатків. Разом ці реформи мають сприяти осучасненню французької економіки та перетворенню її на більш конкурентоспроможну та динамічну.
У сфері зовнішньої політики Едуар Філіпп виступає за посилення міжнародної ролі Франції та стратегічної автономії Європи. На відміну від ультраправих він вважає, що посилення європейської інтеграції у стратегічних питаннях, а також зміцнення західних альянсів цілком відповідає національним інтересам Франції та сприятиме посиленню її власного становища. На посаді президента Філіпп хоче збільшити оборонні витрати Франції та суттєво наростити її військові спроможності.
Прикметно, що важливою складовою зовнішньополітичної програми Едуара Філіппа є послідовна підтримка України у війні з рф. Після 2022 року Філіпп щонайменше 2 рази відвідував Київ та зустрічався з президентом Володимиром Зеленським. Наразі він прямо підтримує ініціативу Макрона з розміщення європейських сил на території України, а також вступ країни до НАТО. Не дивлячись на те, що передвиборча риторика далеко не завжди відповідає реальним крокам, перемога Едуара Філіппа, скоріш за все, дозволить Україні зберегти ті масштаби підтримки, які вона має за президентства Емманюеля Макрона.
Габріель Атталь, "Ренесанс"
Ще одним прикметним кандидатом у президенти Франції є представник макронівської партії «Ренесанс» та прем’єр-міністр країни в 2023-2024 роках Габріель Атталь. Атталь є представником молодого покоління у французькій політиці та уособлює продовження центристського курсу діючого президента. Через це ЗМІ почали його називати «клоном Макрона» або «маленьким Макроном». Наразі Атталь має близько 7,5% підтримки й розглядається як можливий кандидат другого туру. Головною перевагою та недоліком Габріеля Атталя є його повна афілійованість з діючим президентом. З одного боку він може претендувати на безперервність політичного курсу Макрона, а з іншого — переймає його помітний антирейтинг та втому від так званого «макронізму».
Економічна програма Габріеля Атталя зосереджена на ідеї поліпшення боргового становища Франції та досягненні збалансованого бюджету. Він має досить амбітний план зменшити бюджетний дефіциту до 0% впродовж 10 років. Це відповідає загальній фінансовій політиці французьких урядів, які намагалися приборкати непомірне зростання боргу країни. Досягти своєї мети Атталь планує через суттєве скорочення державного апарату, замороження більшості соціальних виплат, продовження пенсійної реформи та створення механізму «нульової бюджетної безкарності». Остання ідея передбачає негайне звільнення міністрів за перевищення бюджетних витрат, а також заборону на переобрання тих депутатів, які голосують за дефіцитні бюджети. Окрім цього, Атталь планує усіляко стимулювати підприємницьку діяльність, захищати національну промисловість, а також сприяти зростанню конкурентоспроможності французької економіки загалом.
Центристський кандидат також має помірковане ставлення до імміграції. Він не заперечує існування проблем в цій сфері, але не підтримує будь-які радикальні заходи, пропонуючи змінити модель прийняття нових іммігрантів шляхом запровадження трудових квот.
У зовнішній політиці Габріель Атталь планує стояти на позиціях європеїзму та атлантизму. Він підтримує євроінтеграційні процеси, а також подальше членство Франції у НАТО. Крім цього, Атталь прихильно ставиться до останніх ініціатив Макрона щодо збільшення ролі Франції у європейському ядерному стримуванні і підтримує переозброєння країни.
У питанні російсько-української війни Габріель Атталь послідовно підтримує Україну. З 2022 року він близько 4-ох разів відвідав Україну, а з 2025 року очолив парламентську групу дружби з Україною. Фактично, Атталь позиціонує подальшу підтримку України як таку, що цілком відповідає національним інтересам Франції. Політичний бекграунд Атталя та його бачення зовнішньої політики дозволяють більш-менш впевнено припускати, що його прихід до Єлисейського палацу означатиме збереження поточного курсу Франції щодо України.
Які можливі наслідки президентських виборів у Франції для України?
Прикметною особливістю наступних президентських виборів у Франції може стати наявність великої кількості кандидатів близького політичного спрямування. Це особливо помітно у випадку з поміркованими кандидатами майбутніх перегонів. Подібна ситуація розпорошуватиме голоси поміркованих виборців, що зробить можливість виходу до другого туру право- та ліво- радикалів іще більш вірогідною.
Найбільшим ризиком для України у контексті французьких президентських виборів виглядає перемога саме радикальних кандидатів. Не дивлячись на те, що Марін Ле Пен та Жан-Люк Меланшон є представниками цілковито протилежних політичних флангів, вони обидва виступають з критикою поточної внутрішньої та зовнішньої політики Франції. Їхня перемога з високою ймовірністю може означати суттєвий перегляд нинішнього французького підходу щодо активної підтримки України у бік її скорочення або повної відмови від неї. Водночас прихід до влади правоцентристського або лівоцентристського кандидата ймовірніше за все означатиме збереження поточної лінії підтримки, або навіть її збільшення. Едуар Філіпп, Рафаель Глюксман, а також Габріель Атталь займають виражену проукраїнську позицію.
* Право ґрунту (Jus soli) у Франції передбачає можливість набуття громадянства тієї чи іншої країни за фактом народження на її території незалежно від походження або громадянства батьків.
** Вихід з інтегрованого військового командування не означає виходу країни з НАТО, а лише позбавляє НАТО оперативного контролю за французькими військами в разі початку військових дій за участі Альянсу. У період з 1966-2009 роки Франція не входила до цієї структури, тяжіючи до збереження суверенітету у військових питаннях.
Біллі-Віллі - аналітичне медіа, яке пояснює механіку рішень, мотивації політиків, приховані інтереси та наслідки, які впливають на ситуацію в світі та Україні вже сьогодні.
Коментарі