ФРАНЦУЗЬКА "ЯДЕРНА ПАРАСОЛЬКА" ДЛЯ ЄВРОПИ

З часів початку свого президентства у 2017 році французький лідер Еммануель Макрон енергійно просуває ідею “стратегічної автономії” Європи - яка глибоко вкорінена у французьку теорію міжнародних відносин. Цей концепт передбачає, зокрема, розширення загальноєвропейських механізмів колективної безпеки, які у підсумку мають мінімізувати роль Сполучених Штатів.

Попри загальну складність імплементації цього концепту, у березні 2026 року Парижу вдалося суттєво просунутися в реалізації одного з ключових аспектів такої бажаної “стратегічної автономії” - доктрини “передового стримування”. Вона передбачає розміщення французьких стратегічних ядерних сил на території дев’яти інших європейських країн: Великої Британії, Нідерландів, Бельгії, Польщі, Данії, Швеції, Норвегії, Греції.

Франція традиційно зацікавлена у посиленні власного іміджу та впливу на міжнародній арені, зокрема у сфері безпеки й оборони. Хоча європейський регіон значно поступався у фокусі уваги, скажімо, Африці, з приходом до влади Макрона Європа стала займати дедалі важливіше місце. На початку 2020 року французький президент заявив, що у Європі Франція має свій “вимір життєвоважливих інтересів” і їхній захист має неодмінно бути підкріплений ядерною компонентою.

З початком повномасштабного вторгнення рф, Франція як одна з провідних країн Європейського Союзу стала тісно залученою в підтримку України не тільки на двосторонньому рівні, а й також у багатосторонніх форматах, зокрема в рамках ЄС. З плином російсько-української війни європейські країни проводили дедалі активніше зближення у сфері безпеки й оборони.

Необхідність покращення не лише національної, але й загальноєвропейської безпеки ставала все більш очевидною. Це стосувалося зокрема створення європейського ядерного стримування. Особливо вагомими у цьому процесі були голоси з Німеччини, такі як тодішнього міністра фінансів ФРН Крістіана Лінднера. Це слугувало зближенню двох ключових європейських держав - Франції та Німеччини, що фактично дало поштовх до активніших дій Парижа.

Процеси прискорилися з приходом в Білий дім Дональда Трампа у 2025 році. Показова холодність нової американської адміністрації до питань безпеки у Європі, шантаж військовою присутністю та навіть прямі агресивні випади в бік європейських держав стимулювали європейських політиків продовжувати шукати варіанти, де безпека континенту не залежала би від позиції Вашингтона. Німеччина продовжувала шукати співпраці з Францією. Після перемоги на виборах Фрідріх Мерц заявив про готовність до пошуку рішення щодо європейської ядерної компоненти разом з Францією та Великою Британією.

Ні Мерц, ні будь-хто інший не висловлювався про намір замінити американську ядерну зброю французькою. Подібні кроки розглядаються виключно в контексті доповнення американської “ядерної парасольки” над Європою. Нинішня американська адміністрація, попри наміри скорочення конвенційної військової присутності на європейському континенті, продовжує наголошувати на відсутності таких планів щодо ядерної зброї. Більше того, в ЗМІ навіть говорять про розширення американського “ядерного щита” в Європі.

Проте криза довіри до Вашингтона з боку європейських столиць підштовхує до створення, так би мовити, “запасних” варіантів ядерного стримування. Тому не дивно, що Нідерланди, Бельгія та, власне, Німеччина долучилися до розміщення французьких ядерних сил, адже ці три країни, разом з Італією, — єдині в ЄС, хто має на своїй території американські ядерні боєголовки.

Не варто також применшувати роль російської загрози. Рішенням розмістити ядерне озброєння на території Білорусі у 2023 році москва навмисне ескалювала ситуацію у сфері ядерної безпеки на європейському континенті. Хоча ми досі не маємо прямих підтверджень наявності ядерних боєголовок на території Білорусі, багато ознак вказують на серйозну підготовку до їхнього розміщення.

Крім того, активне використання Кремлем “ядерного шантажу”, направленого в першу чергу проти європейських країн, вплинуло на рішення щодо посилення політики ядерного стримування. В цьому найбільш зацікавленими є інші учасники французької ініціативи - Велика Британія, Данія, Швеція, Норвегія та Польща. У цьому ключі доволі логічним виглядає приєднання Фінляндії, яке наразі обговорюється.

Греція - інша країна, яка погодилася на такого роду співпрацю з Францією, може мати дещо відмінні мотиви, хоча, безумовно, захист від непередбачуваності Трампа та стримування рф залишаються актуальними. Афіни мають тісну військову співпрацю з Парижем, найглибшу з-поміж інших семи країн. Крім того, для греків важливо її поглиблювати на тлі відносин з Туреччиною та того факту, що на турецькій території знаходиться американська ядерна зброя. Незважаючи на те, що Афіни та Анкара перебувають в НАТО, мати ядерну зброю на своїй території видається дуже бажаним для іміджу та позицій Греції в регіоні.

Варто зазначити, що характер співпраці між Францією та дев’ятьма іншими країнами не означає постійне розміщення на їх території ядерної зброї. Основою є саме дозвіл на розміщення стратегічних ядерних сил, тобто бойових літаків Rafale, здатних нести відповідне озброєння. При чому, це розміщення не повинно мати постійний характер. В той же час, ядерні боєголовки повністю залишаються під контролем Франції. В угоді з Норвегією навіть було прямо зазначено, що в мирний час ядерної зброї на території країни не буде. Ніяких додаткових умов щодо застосування французької ядерної зброї не передбачено.

Виходячи з причин французької ядерної ініціативи, можна виокремити три основні задачі, які вона має вирішити. По-перше, в умовах загальної невизначеності створити запасний, або допоміжний засіб для американської ядерної присутності в Європі. По-друге, слугувати фактором стратегічного стримування рф у Центрально-Східній та Північній Європі. По-третє, сприяти напрацюванню та розвитку загальноєвропейських можливостей у сфері захисту континенту від ядерних або інших загроз.

Для Франції відкриваються можливості стати передовою країною в укріпленні обороноздатності Європи та навіть замінити у певних аспектах Сполучені Штати, хоч це і буде важким завданням. Однак, невизначеності додає факт французьких президентських виборів, які відбудуться наступного року. За чинної влади “життєвоважливі інтереси” Франції пов’язані з захистом Європи та стримуванням росії. За наступного президентства таке розуміння цілком може змінитися, що неодмінно призведе до зміни доктрини “передового стримування”. Біллі-Віллі - аналітичне медіа, яке пояснює механіку рішень, мотивації політиків, приховані інтереси та наслідки, які впливають на ситуацію в світі та Україні вже сьогодні.