ІСЛАНДІЯ ВІДХИЛЯЄ ПЕРЕГОВОРИ ПРО ЧЛЕНСТВО В ЄС: НА КОНУ БУЛО БІЛЬШЕ, НІЖ РИБА

Відповідаючи на запитання, навіщо Ісландії Євросоюз, ісландці вирішили, що економічні та безпекові переваги від вступу в ЄС для них не такі очевидні, на відміну від негативних наслідків для їхньої ідентичності та суверенітету.

29 серпня ісландці відхилили відновлення переговорів про вступ до ЄС: 52,8% проти 47,2% за явки 82,5%. Різниця становила неповних 13 тисяч голосів. Співвідношення майже повторює Брексіт (51,9% проти 48,1%) та норвезький референдум 1994 року (52,2% проти 47,8%). Брюссель відреагував стримано: Єврокомісія «поважає вибір ісландського народу» й називає країну близьким партнером.

Натомість євроскептики святкували: лідер британської партії «Reform UK» Найджел Фарадж привітав Ісландію зі збереженням незалежності, а лідерка французької партії «Національне об’єднання» Марін Ле Пен назвала результат нагадуванням, що можлива інша Європа – «вільних суверенних націй».

Уряд країни, що ініціював референдум, пояснював позицію «за» бажанням спробувати знайти сприятливі умови для євроінтеграції та з'ясувати, чи такі умови взагалі можуть бути досягнуті в переговорах. З часу зупинки Ісландією євроінтеграційного процесу пройшло більше десяти років. За цей час з блоку вийшла Велика Британія, з якою Ісландія мала конфлікти навколо риболовного промислу. Для уряду це були одні з аргументів на підтримку тези, що цього разу переговорний процес може бути дійсно інакшим.

Організатори кампанії «проти» у свою чергу навмисне зманіпулювали питанням, що було винесене на референдум. Вони просували свою позицію ніби це не просто відновлення переговорів про вступ, а голосування безпосередньо за вступ до блоку. Це підняло ставки і, зрештою, стало одним з чинників мобілізації виборців «проти». А уряд та прихильники відновлення переговорного процесу змушені були реагувати, пояснюючи, що голосування ніяким чином не означає відразу вступ Ісландії до Євросоюзу. Таким чином противники переговорів нав’язали свою інформаційну повістку та змусили своїх візаві докладати додаткових зусиль.

Як змінювались настрої населення під час підготовки до референдуму?

Ретроспективно оцінюючи обидві кампанії, за період з дати оголошення референдуму до його проведення, можна з упевненістю сказати, що противники відновлення переговорів про вступ провели кращу роботу з населенням. Найкраще це відобразилося в опитуваннях. Якщо наприкінці весни - напочатку літа прихильники переговорів переважали на 3-5%, то чим ближче до кінця серпня, тим меншим ставав розрив. А опубліковане 27 серпня опитування Gallup взагалі показало переважання противників переговорів.

Показовими також стали зміни у ставленні до реферндуму серед молоді. У червні розподіл на “за” та “проти” серед вікової групи 18-29 років був на рівні приблизно 60/40 відповідно. А вже наприкінці серпня відбувся розворот – і вже 60% були “проти”. Хоча й варто зазначити, що участь в опитуваннях була доволі невисокою. Приблизно 40-60% респондентів були готові надати свою відповідь. Таким чином зберігаючи невизначеність до самого дня голосування.

Навколо яких питань будувався дискурс щодо вступу Ісландії до ЄС?

Для глибшого розуміння результату референдуму варто розглянути євроінтеграцію Ісландії у трьох площинах: 1) економіка, 2) ідентичність і суверенітет та 3) безпека. Саме три ці фактори обидві сторони намагалися використати для того, щоб переконати ісландців у правильності голосу “так” або “ні”.

Економіка

Економічні труднощі, на тлі яких відбувалася підготовка до референдуму, зайняли основну частину порядку денного. Економіка Ісландії почала помітну стагнацію у середині 2023 року й до сих пір не вийшла на стабільні та високі темпи зростання.

Водночас за останній рік прискорилася інфляція, досягнувши в серпні показника у 5,6%. Рівень інфляції у свою чергу обумовлює високу відсоткову ставку Центрального банку країни у 8%, що впливає на вартість кредиту та іпотеки. Прихильники відновлення переговорів з ЄС, зокрема уряд, наголошували на євроінтеграції як дієвому механізму збільшити темпи росту та стабілізувати фінанси країни через приєднання до єврозони. 

Противники у свою чергу наголошували на тому, що Ісландія вже є однією з найзаможніжих країн у світі й не потребує участі в наднаціональних об’єднаннях для економічного зростання. У рейтингу ВВП на душу населення країна знаходиться в топ-10 й серед членів ЄС поступається лише Люксембургу та Ірландії.

Інший аргумент полягав у тому, що Ісландія має вільний ринок з країнами Євросоюзу, а також Норвегією та Ліхтенштейном, через членство у ЄЕС. Тобто рівень інтеграції вже є достатньо високим, а намагання його збільшити через вступ до блоку неодмінно призведуть до поступок суверенітетом.

Ідентичність та суверенітет

Питання суверенітету тісно пов’язувалося з економікою, а саме рибальством – важливою складовою трудової діяльності та ідентичності ісландців. Небажання погоджуватися на Спільну політику в галузі рибальства (Common fishing policy) було однією з причин згортання переговорів у 2013 році. Цього разу побоювання, що Брюссель обмежуватиме вилов риби, наприклад через систему квот, також зіграли свою роль.

На перший погляд це питання може здатися чимось незначним. Риболовна галузь та переробка риби склали лише 4,7% від загального ВВП станом на 2025, а загалом у секторі працевлаштовані орієнтовно 4% від всієї робочої сили. Однак у структурі експорту товарів морепродукти та риба отримали сукупно 44,5% за цей же рік, залишаючись основою зовнішньої торгівлі країни.

Крім того, уряд Ісландії дозволяє китобійний промисел на основі системи квот, попри перебування при владі лівих партій. За законодавством у Європейському Союзі полювання на китів перебуває під забороною і загалом сприймається негативно серед громадськості та зоозахисників, що неодмінно породило би конфлікт з Ісландією.

Противники переговорів вдало скористалися страхами населення втратити заробіток внаслідок підпорядкування Брюсселю, але й також використали це в контексті захисту ідентичності ісландців. Для країни, яка століттями перебувала під іноземним пануванням та покладалася на морські ресурси, щоб компенсувати суворі умови на острові, вказівки ззовні як потрібно займатися важливою частиною своєї культури є своєрідним тригером. Саме культурний вимір рибальства суттєво ускладнює пошук компромісів, які з економічної точки зору можливо й були би прийнятними.

Безпека

Європейський Союз як підсилення національної безпеки Ісландії активно просували прихильники відновлення переговорів. Зростаюча глобальна нестабільність та дії нинішньої адміністрації США щодо сусідньої Гренландії, здавалося б, будуть сприяти такій оцінці ЄС. Однак, під час підготовки до референдуму питання безпеки було друго- чи навіть третьорядним. В ісландському суспільстві поєднання “Євросоюз та національна безпека” не знайшло необхідної реакції.

З одного боку, в Ісландії не так гостро та екзистенціально сприймають збройну агресію росії на європейському континенті та її присутність в Арктиці. З іншого боку, саме сприйняття ЄС як гаранта безпеки не знайшло свого втілення. Ісландія є країною-засновницею НАТО. На додачу до цього, вона має окрему угоду зі Сполученими Штатами, які зобов’язуються гарантувати безпеку країни.

Таким чином, не маючи власних збройних сил, Ісландія користується “подвійним” захистом у вигляді членства НАТО та угоди зі США. В такій ситуації навіть гіпотетична безпекова роль ЄС виглядає непотрібною. Дії Трампа в регіоні та жарти вже чинного американського посла про “52-й штат” ісландці сприймають спокійно, зберігаючи власну гідність та розуміючи, що американський президент не вічний.

Що ж обрали ісландці замість вступу в ЄС?

Результат референдуму не був випадковістю чи наслідком одного невдалого рішення. Його зумовив збіг чинників, кожен з яких окремо, можливо, й не переважив би шальки терезів. Противники переговорів від початку задали тон кампанії та краще працювали з населенням, що відобразилося у зміні настроїв упродовж літа, зокрема серед молоді.

Аргументи прихильників євроінтеграції у свою чергу виявилися слабшими, ніж здавалося уряду. Економічні труднощі, а саме стагнація, інфляція та дорогий кредит, не сприймалися як проблема, вирішити яку здатен лише Брюссель, адже Ісландія й так залишається однією з найзаможніших країн світу з доступом до спільного ринку через ЄЕС. Безпекова теза не знайшла відгуку: країна, захищена НАТО та угодою зі США, не побачила в Євросоюзі додаткової гарантії.

Однак спільним знаменником усіх цих чинників стало інше. Там, де уряд пропонував ісландцям розрахунок вигід і ризиків, противники переговорів говорили про право самим вирішувати, як жити й чим займатися. Рибальство перетворилося з галузі економіки на символ ідентичності, і саме через нього будь-який компроміс із Брюсселем сприймався як поступка суверенітетом, а не як технічне узгодження квот. Для народу, який століттями залежав від чужих рішень і від моря, цей аргумент виявився переконливішим за обіцянки стабільності та зростання.

Чи свідчить результат референдуму про певну закономірність?

У ширшій перспективі Ісландія аж ніяк не є винятковим випадком. Нещодавній референдум має чіткі паралелі з голосуванням за Brexit у 2016 році, що свідчить: ЄС часто не вдається перетворити свої переваги на політично переконливе повідомлення. В обох референдумах прихильникам ЄС було складно пояснити переваги складних економічних механізмів, тоді як їхні опоненти спиралися на відчутні й емоційно значущі питання — такі як рибальство та національне самоврядування. Складна інституційна структура ЄС таким чином стала тягарем для його прихильників, яким доводилося її пояснювати й виправдовувати, тоді як опоненти зводили весь вибір до простішого запитання: «хто має вирішувати?»

Для відносно заможних країн — таких як Ісландія, Британія та Норвегія, — де економічний добробут і безпека можуть підтримуватися й поза межами ЄС, Союз так і не зумів переконливо сформулювати чітку й переконливу спільну мету, яка переважила б привабливість національного суверенітету та ідентичності.

Біллі-Віллі - аналітичне медіа, яке пояснює механіку рішень, мотивації політиків, приховані інтереси та наслідки, які впливають на ситуацію в світі та Україні вже сьогодні.