ПРОТЕСТИ В ІРАНІ: ПРИЧИНИ ТА МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ

28 грудня 2025 року крамарі на тегеранських базарах закрили свої магазини та оголосили страйк на знак протесту проти стрімкого знецінення іранського ріалу, який досяг історичного мінімуму щодо долара США. Цей невеликий, але демонстративний акт переріс у масові протести по всій країні, які потенційно можуть призвести до падіння іранського режиму.

Від 1979 року Іраном керує теократична Ісламська Республіка під проводом аятоли Хаменеї як Верховного лідера. Ворожий підхід режиму до міжнародних відносин, зокрема амбіція Хаменеї «експортувати нашу Ісламську революцію на весь світ», змусив Іран за будь-яку ціну прагнути створення ядерної зброї. Захід запровадив жорсткі санкції, які послабили економіку, а ізраїльські та американські авіаудари минулого літа завдали серйозної шкоди військовим можливостям Ірану. У сукупності це створило кризу легітимності Ісламської Республіки, а нинішні протести вважаються найбільшою загрозою, з якою коли-небудь стикався режим.

У цій статті розглядаються амбіції та ймовірні дії різних сторін — як усередині Ірану, так і за його межами.

Початковою вимогою протестувальників були економічні реформи, спричинені різким падінням курсу валюти — з 700 000 ріалів за долар у січні минулого року до 1 400 000 ріалів наприкінці грудня. За цей період ціни на продукти харчування зросли на 72%, а інфляція сягнула 40%. Цьому зокрема сприяло повторне запровадження у вересні 2025 року санкцій ООН, пов’язаних із ядерною програмою, а також пошкодження інфраструктури внаслідок 12-денної війни.

Водночас в іранському суспільстві поширена думка, що економічні проблеми частково спричинені корупцією та неефективним управлінням. Певні послаблення у питанні суспільного життя і прав жінок у жовтні 2025 року теж вже не задовольняють протестувальників. Разом зі скаргами на відсутність політичного самовираження та жорстокість режиму це перетворило вимоги багатьох протестувальників на ширший заклик до зміни режиму.

У межах одних і тих самих протестних груп одні майорять прапором Іранської монархії, поваленої у 1979 році, інші несуть антирежимні гасла, а ще частина протестувальників обмежує свої вимоги економічними реформами.

Важливо, що до цих протестів долучилися представники робітничого класу та релігійні іранці, які є основою підтримки режиму, на відміну від протестів середнього класу, що відбулися після смерті 22-річної Махси Аміні під вартою в поліції у 2022 році.

Оскільки протести децентралізовані, силовим структурам важко націлюватися на їхнє керівництво, але водночас протестам складно розвиватися згуртовано. Тому успіх протестів може залежати від того, наскільки єдиними вони зможуть залишатися.

Найбільш публічною кандидатурою на роль лідера опозиції є Реза Пехлеві — син останнього шаха Ірану, який перебуває у вигнанні. З 1978 року, коли він виїхав навчатися на пілота військово-повітряних сил, Пехлеві живе у США та коментує іранські справи здалеку. Попри підтримку серед іранської діаспори, він має обмежену підтримку всередині Ірану і не був офіційно підтриманий жодним іноземним урядом.

Реза Пехлеві

Можливо, усвідомлюючи це, Пехлеві виступає за проведення референдуму щодо майбутнього державного устрою Ірану та пропонує обрану конституційну монархію як один із можливих варіантів. Він заявляв, що готовий очолити перехідний уряд, але в інтерв’ю 2023 року зазначив, що його політична місія буде завершена того дня, коли іранці підуть на виборчі дільниці.

Хоча його міжнародна впізнаваність зросла під час висвітлення протестів, важко оцінити його сприйняття всередині Ірану через інтернет-блекаут, який не дає його повідомленням дійти до протестувальників. Утім варто зазначити, що дані протести - перший випадок масового скандування ім'я шаха та його титулу на протестах самими іранцями. Крім того, деякі його відеозвернення дійсно призводили до більшої активності. Можемо констатувати, що на даний момент Реза Пехлеві є першою фігурою серед опозиції, хоча й не має безпосереднього лідерства.

Загалом Пехлеві навряд чи відіграватиме ключову роль, поки перебуває у вигнанні, а повернення до Ірану за збереження влади Ісламської Республіки може нагадувати повернення Навального до росії.

Реакція режиму на протести спочатку була обережною: Хаменеї після першого тижня заявив, що економічні занепокоєння є легітимними, але для «бунтівників» не буде пощади. З того часу репресії стали ще жорстокішими, і щонайменше 2,5 тис. людей було вбито, за іншими даними - більше 12,5 тис., тисячі людей заарештовано. Паралельно запроваджено інтернет-блекаут, який протягом останнього тижня поширили й на Starlink.

Схоже, що після початкових сподівань на згасання протестів режим почав сприймати їх як екзистенційну загрозу та задіює всі свої ресурси для протидії. Ключову роль у цьому відіграють силові структури, зокрема Корпус вартових Ісламської революції, а також Басідж, який формально підпорядковується Корпусу вартових ісламської революції, але по суті є своєрідним народним ополченням, що використовується офіційною владою в різних ситуаціях.

Силові структури вже зазнають втрат, захищаючи режим. Щонайменше 147 співробітників сил безпеки було вбито, а ті, хто бере участь у репресіях, також можуть стати цілями можливого американського удару. Це означає, що багато чого залежить від їхньої ідеологічної відданості режиму та готовності й надалі вбивати власних громадян. Якщо ця відданість або готовність зламається, протести можуть привести до зміни режиму.

Два головні противники Ірану — Ізраїль і Сполучені Штати — уважно стежать за розвитком подій. І Нетаньягу, і Трамп хвалили протестувальників та натякали на підтримку зміни режиму, але стикаються з викликом: вони не впевнені, що їхнє точкове військове втручання призведе до повалення режиму, утім може спровокувати масштабний військовий конфлікт в регіоні.

Ізраїль підходить до цього стратегічно і, ймовірно, завдасть удару лише у разі безпосередньої загрози собі, тоді як особиста відраза Трампа до масових жертв спонукала його до прямих погроз діями. У вівторок Трамп запровадив 25-відсоткові мита проти країн, що торгують з Іраном, хоча, за даними Світового банку, це роблять у тій чи іншій мірі 140 країн. Згодом він опублікував допис у соцмережах із закликом до іранців продовжувати протести та перебирати контроль над інституціями, пообіцявши, що допомога вже на підході.

У Трампа є багато варіантів — від кібератак і економічних санкцій до ударів по військових чи ядерних цілях. Регіональні партнери США, зокрема Ізраїль, за повідомленнями, просять Трампа зачекати, доки режим опиниться під ще більшим тиском, але відступ від обіцянок зараз може виглядати як зрада протестувальників.

Наразі повідомляється, що жорстока відповідь режиму призвела до послаблення протестів. Але не виключено, що вони відновляться, як це вже було під час революції 1978-1979 років.

Режими, які мають міцну силову опору можуть утримувати владу дуже тривалий час, не дивлячись на відсутність внутрішньої легітимості. Утім нинішні протести вже заклали серйозні підвалини для подальшої трансформації або повалення режиму.

Біллі-Віллі - аналітичне медіа, яке пояснює механіку рішень, мотивації політиків, приховані інтереси та наслідки, які впливають на ситуацію в світі та Україні вже сьогодні.