ЗУСТРІЧ ТРАМПА ТА СІ: МІСЦЕ КИТАЮ В ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ СТРАТЕГІЇ США

В американській зовнішній політиці Китай традиційно займає особливе місце. Тривалий час двосторонні відносини мали переважно партнерський характер. Останні півтора десятиліття їх почали характеризувати як жорстку конкуренцію або навіть протистояння. Політика президента США Дональда Трампа поєднує в собі як спадок тривалих партнерських відносин, так і нові геополітичні реалії, де Пекін часто протиставляється Вашингтону.

Американо-китайські відносини кінця ХХ-го століття можна охарактеризувати як перш за все торговельно-економічні. Бажання відкрити китайський ринок для американських компаній та залучити КНР до світової економіки були драйверами розбудови взаємодії між Вашингтоном та Пекіном.

З геополітичної точки зору, Сполученим Штатам було важливо зберігати партнерські відносини з Китаєм для балансування СРСР і, частково, Японії як не військової, проте економічної загрози США. Кризи у двосторонніх відносинах час від часу виникали, як наприклад після придушення протестів на площі Тяньаньмень чи загострення ситуації у Тайванській протоці, проте економічні інтереси переважали, стимулюючи до розвитку співпраці. Однак, вже у Національній стратегії США від 1993 року стосовно Китаю політика США окреслювалася наступним чином: підтримувати, балансувати або стримувати, приділяючи пильну увагу крокам Пекіну на світовій арені.

На початку нового тисячоліття економіка та торгівля продовжили домінування у американо-китайських відносинах. Короткотермінові кризи, так само як й у минулі десятиліття, не заважали продовженню курсу на конструктивне співробітництво. В цей час стрімкий економічний розвиток Китаю почав конвертуватися в посилення позицій країни на геополітичній арені та збільшення амбіцій.

В середині 2000-х років у США сформувалося бачення Китаю як важливого гравця не лише в регіональному, а й глобальному вимірі. Це зумовлювало продовження розбудови партнерських відносин, а також сприяння «відповідальній ролі» Пекіну на світовій арені – у торговельно-економічній, технологічній та геополітичній сферах.

Балансування Китаю за адміністрації Джорджа Буша-молодшого здійснювалося переважно через двосторонні відносини з іншими країнами Східної Азії, хоча й не було в пріоритеті зовнішньої політики, оскільки основна увага зосереджувалася на Близькому Сході.

Після приходу до влади Барака Обами та впродовж його двох термінів залученість США у регіоні зросла, водночас бажання балансувати Китай зберігалося разом з підтримкою та розбудовою партнерських відносин.

Адміністрація Обами робила ставку на використання багатосторонніх регіональних форматів взаємодії, без участі КНР. Тим часом Китай самостійно почав розбудову власних регіональних та міжнародних форматів співпраці. Така політика обох сторін сприяла зростанню недовіри між Вашингтоном та Пекіном. Проте, варто зазначити, що спільні майданчики для обговорення інтеграційних процесів зберігалися.

З початком першого терміну президентства Дональда Трампа, Сполучені Штати почали агресивну політику стосовно Китаю шляхом запровадження мит, а також посиленням антикитайської риторики. Водночас регіональні формати втратили для США свою попередню роль, а президентська адміністрація повернулася до розбудови двосторонніх відносин зі східноазійськими партнерами Вашингтону.

Рішучими діями Трамп намагався домогтися давніх цілей Сполучених Штатів щодо Китаю: відкриття внутрішнього ринку для американських компаній, збільшення закупівель американських товарів та встановлення «чесної» конкуренції. Важливим досягненням стала проміжна торговельна угода між країнами, яка, однак, не була виконана в повному обсязі.

За президентства Джозефа Байдена Китай отримав статус «найпослідовнішого геополітичного виклику» для Сполучених Штатів Америки. В той же час, американський уряд визнав, що відносини КНР та США поєднують тісне партнерство та жорстке суперництво. Виходячи з цього, політика стримування мала балансуватися збереженням тісних зв’язків, особливо щодо глобально та регіонально важливих питань. Економіка та торгівля залишалися одними з ключових тем, проте не були домінантними.

Подібно до адміністрації Обами, за Байдена американці робили ставку на розбудову мережі регіональних партнерств, які мали відігравати роль стримуючого фактору для експансії Пекіну. Зокрема, відбувалася активна робота в межах вже існуючого формату Quad (чотиристоронній діалог між США, Японією, Австралією та Індією з питань безпеки) та створення AUKUS (тристоронній оборонний пакт, утворений Австралією, Великою Британією та США).

В Національній стратегії США, прийнятій на початку другого терміну Дональда Трампа, Китай згадується переважно в торгівельно-економічній сфері. Сполучені Штати бачать зростаючий дефіцит у торгівлі, тому ставлять мету кардинально «перебалансувати» економічні відносини з Пекіном. Разом з тим, давні цілі, такі як відкриття внутрішнього ринку для американських компаній, встановлення «чесної» конкуренції, обмеження діяльності субсидованих державою компаній, залишилися в переліку і підпорядковані меті "перебалансування" економічних відносин. Відповідно, Трамп бачить стримування Китаю передусім інструментами економіки та торгівлі, що відобразилося у «тарифній війні» початку 2025-го року.

Зустріччю з Сі Цзіньпіном в травні 2026 року Трамп спробував матеріалізувати у щось значиме достатньо тривалі перемовини між американськими та китайськими представниками, які продовжувалися увесь минулий та цей роки. Делегація з топ-бізнесменів вказувала на бажання знову спробувати «відкрити» китайський внутрішній ринок для американських компаній, які там не представлені, або представлені обмежено, як-от Visa, та оголосити контракти про масштабні китайські закупівлі американських товарів.

Втім, за підсумками візиту Трампа США отримали важливі, але далекі від бажаних результати у вигляді збільшення Китаєм закупівлі сільськогосподарської продукції та продаж 200 літаків Boeing китайським авіакомпаніям. Ця угода є набагато більш обмеженою порівняно з домовленостями від 2019 року, які проте також не вирішували основних суперечностей у двосторонніх відносинах.

Питання внутрішньої політики Китаю, наприклад, щодо дотримання прав людини та Тибету, очікувано не згадувалися взагалі. Це вкотре слугує підтвердженням максимально прагматичного підходу чинної американської адміністрації в зовнішній політиці, попри те що республіканці традиційно займали дуже критичну позицію стосовно дій КПК всередині країни.

Обговорення статусу Тайваню на зустрічі було пріоритетом китайської влади, що підтверджує активне висвітлення заяв Сі у китайських державних ЗМІ. Попри нехтування демократичними цінностями та союзницькими відносинами, адміністрація Трампа в офіційних документах визнає важливість збереження статусу-кво у Тайванський протоці та підтримку обраної на Тайвані влади. Крім того, у Національній стратегії США наголошується на потребі недопущення домінування (тим паче повного контролю) однієї держави у Східно-Китайському морі.

Отримання контролю над Тайванем, окрім захоплення виробництва напівпровідників, відкриє шлях Пекіну для домінації в регіоні. Саме тому Трамп поспішив заявити, що не брав на себе жодних зобов’язань стосовно Тайваню, а Рубіо, Джонсон та інші посадовці запевнили у відсутності змін позиції США у відносинах з владою на острові.

Транзакційний підхід у зовнішній політиці та бажання отримати вигоду, ймовірно, буде зумовлювати дії Трампа в контексті Тайваню. Шляхом зменшення продажів озброєння Тайваню американський президент намагатиметься щось отримати від КНР, в той час шантажуючи офіційний Тайпей призупиненням безпекової підтримки заради інвестицій та перенесенням виробничих потужностей.

Іншим пріоритетом Китаю було забезпечити “передбачуваність” Трампа (наскільки це можливо) у двосторонніх відносинах. Економіка Китаю переживає не найкращі часи. У випадку нестабільності в торгівлі буде удар по експорту, що погіршить й без того складну ситуацію. Створення двох рад: з торгівлі та інвестицій, дозволить відкрити додаткові канали комунікації з американською стороною, а також дасть кращий контроль над ситуацією.

Водночас і сам Трамп наразі не перебуває в достатньо сильному положенні (зокрема через рішення Верховного суду США щодо визнання тарифів Трампа незаконними), щоби відновлювати “тарифну війну” з попередньою силою. Нові органи дають можливість США спробувати досягти результату в економічних питаннях шляхом переговорів.

Партнерство і конкуренція продовжують бути тісно пов’язаними у китайсько-американських відносинах. Подібно до свого першого терміну, Трамп спробував диктувати умови у торгівельно-економічних зв’язках між Пекіном та Вашингтоном, проте не зміг досягти хоча б схожого результату. В Китаї буксування економіки не дозволяє Сі рішуче кинути виклик Трампу, натомість підштовхує тримати його ближче заради уникнення нестабільності.

Біллі-Віллі - аналітичне медіа, яке пояснює механіку рішень, мотивації політиків, приховані інтереси та наслідки, які впливають на ситуацію в світі та Україні вже сьогодні.