«НАЦІОНАЛЬНЕ МАЙБУТНЄ» ІТАЛІЇ З МОСКОВСЬКИМ МИНУЛИМ
На початку цього року Італію сколихнула поява нової ультраправої партії «Національне майбутнє» – політичної сили, що утворилася внаслідок розколу всередині правлячої «Ліги». За більш ніж півроку свого існування «Національне майбутнє» стрімко набрало підтримку в політичних рейтингах. В умовах важливого позиціонування Італії в Європейському Союзі та її ролі в підтримці України, феномен новоствореної партії заслуговує уваги.
Роберто Ванначчі та створення партії
«Національне майбутнє» нерозривно пов’язане з постаттю Роберто Ванначчі – кадрового військового зі званням дивізійного генерала. Протягом своєї кар’єри він командував підрозділами парашутно-десантних військ в Італії у місіях на Африканському на Азійському континентах, зокрема в Іраку та Афганістані. Однак цікавішою є його дипломатична кар’єра. Ванначчі з лютого 2021 по травень 2022 року працював на посаді військового аташе у посольстві Італії в москві. Під час свого перебування у росії Ванначчі брав участь у різних заходах військово-історичного характеру, організованих росіянами. Наприклад, вручення італійського ордена російському ветерану Другої світової війни та відвідування військового музею в суздалі.
Присутність Ванначчі у москві припала на підготовку та початок повномасштабного російського вторгнення. Глава дипломатичної місії Джорджіо Стараче у своїй книзі про тогочасні реалії італійського посольства у москві згадує, що військовий аташе запевняв його про відсутність передумов для широкого збройного конфлікту між рф та Україною. Вже після початку вторгнення Ванначчі висловив упевненість, що за кілька тижнів росіяни приймуть капітуляцію України. У травні, за рішенням кремля, генерала Ванначчі разом з більшістю співробітників італійського посольства було вислано з росії. Після цього він став активно виступати публічно проти підтримки України, розмиваючи відповідальність росії за вторгнення і численні жертви серед українського населення.
Проросійські погляди Ванначчі, вочевидь, укорінилися під час його перебування в москві. У 2023 році він видав книгу «Світ догори дригом», де, крім всього іншого, висловив своє захоплення росією у типовому стилі європейського ультраправого. За словами Ванначчі, москва є «ультрабезпечним» містом з високим рівнем життя та суворим порядком. Нелегальних мігрантів у росії, на його думку, немає. А ті, хто приїздить на роботу за договором – отримують чіткий правовий статус та житлове забезпечення. Крім того, мігранти в росії поважають місцеву культуру і традиції, а у випадку правопорушення отримують суворе покарання.
Широку популярність в італійському суспільстві Ванначчі здобув саме після видання своєї книги, яка містила гостру критику прогресивної повістки, міграційних процесів та політкоректності. Стосовно ЛГБТ, генерал вважає, що гомосексуали «не є нормальними» в оригінальному розумінні цього слова, і скаржиться, що захист прав сексуальних меншин та заходи прайду зайшли надто далеко. Він захищає національну та етнічну ідентичність, висловлює ворожість до масштабної імміграції. Як приклад Ванначчі наводить італійську спортсменку африканського походження Паолу Егону, натякаючи, що її зовнішність не відображає «італійськість». Крім того, Ванначчі висловлює зневажливе ставлення до того, що він називає модними прогресивними ідеями: «агресивного кліматичного активізму», гендерної теорії, фемінізму в його сучасних формах, розглядаючи їх як відірвані від повсякденного життя теми. Окремо Ванначчі засуджує «політкоректність», яка, на його думку, є причиною утисків свободи слова, переписування історії та руйнування патріотизму.
Публікація книги спричинила масштабний суспільний резонанс та призвела до дисциплінарного розслідування з боку Міністерства оборони, результатом якого стало усунення генерала від командування Військовим географічним інститутом у Флоренції та згодом додатково відсторонили від служби на 11 місяців. Це рішення спровокувало зворотну реакцію у консервативному сегменті суспільства, перетворивши Ванначчі на символ спротиву ліберальному мейнстріму й італійському істеблішменту.
Хоча книга фактично стала політичним маніфестом генерала Ванначчі, політичну кар’єру він вирішив розпочати у наступному 2024 році на виборах до Європейського парламенту. Його кандидатуру підтримала «Ліга» Маттео Сальвіні, за списками якої він й пішов на вибори. Результат виявився приголомшливим. Ванначчі вдалося отримати більше півмільйона голосів по всій Італії та стати другим за кількістю підтримки серед усіх інших кандидатів, поступившись лише чинній прем’єрці Джорджі Мелоні, яка набрала близько 2,5 мільйона голосів. В загальній кількості голосів за «Лігу», частка Ванначчі склала чверть. Участь генерала дозволила дещо пом’якшити обвал підтримки, який «Ліга» констатувала за підсумками виборів 2024 року. Порівняно з минулим циклом, партія втратила 21 з 29 депутатів й з 34,3% від загальної кількості голосів опустилася до 9%.
Цілком розуміючи проблеми у підтримці «Ліги», Сальвіні вирішив долучити Ванначчі до членства у партії. Це сталося у квітні наступного 2025 року, а через місяць генерал вже отримав посаду віце-секретаря «Ліги». Однак, паралельно з представництвом «Ліги», Ванначчі розвивав власний політичний проект. Наприкінці 2024 року, натхненний однойменною книгою генерала і де-факто очолюваний ним рух «Світ догори дригом» переформатувався у політичний. Тоді Ванначчі ще відхрещувався від планів створення власної партії, однак натякав, що в майбутньому він може бути готовим до такого кроку. Вже на початку 2025 року рух зазнав структурних змін, направлених на створення децентралізованих локальних осередків, які отримали назву «команди» (також відомих в медіа як «команди Ванначчі»). Крок в напрямку горизонтальної структури дозволив зробити рух більш гнучким та отримати низову організацію своїх прибічників, що є необхідною умовою успіху будь-якої політичної сили.
Ретроспективно траєкторія розвитку руху видається досить логічною та послідовною. Це був перший крок на шляху до запуску власної партії. Союз з Сальвіні виявився тактичним. Участь в «Лізі» на керівній посаді дозволила отримати важливий політичний досвід, необхідність якого Ванначчі визнавав для побудови свого політичного проєкту. Водночас, на момент долучення генерала до «Ліги» не всі його соратники з руху сприйняли такий вчинок. Хоча деякі члени регіональних організацій «Ліги» почали долучатися до «команд Ванначчі», як, наприклад, у Марці. Адже правила руху дозволяли членство у «командах» представників політичних партій.
Якщо залучення до свого руху низових членів «Ліги» відбувалося відносно ефективно, то на найвищому партійному рівні Ванначчі опинявся під шквалом критики через фактичну участь у двох політичних проектах. Після партійного зібрання та озвучених на ньому звинувачень в організації автономної політичної мережі Ванначчі змушений був публічно виправдовувати свої «команди», наголошуючи на відсутності політичної складової в їхній діяльності. Натомість, за його словами, сам рух є виключно культурним явищем, попри те що у статуті «Світ догори дригом» зазначений як політично-культурна асоціація. Крім того, на першому національному зібранні його учасників у червні 2025 року, серед ключових завдань була окреслена необхідність сприяння номінації видатних представників руху на регіональних виборах.
До швидкого розлучення з «Лігою» (менш ніж через рік після офіційного вступу) сторони підійшли з різних боків. Попри часту характеристику в ЗМІ як «ультраправої» та приналежність до орбанівської політичної групи «Патріоти за Європу» в Європарламенті, «Ліга» є історично регіоналістською партією північної частини Італії. Риторика Ванначчі, хоча є подібною до інших представників «Ліги», не відповідає у повній мірі позиціям партії. З ідеологічної точки зору, прихильність генерала до централізації державного управління прямо суперечить основоположним принципам «Ліги». Сама партія в останні роки зіткнулася з кризою власної популярності, яка відобразилася у падінні рейтингів. Якщо на європейських виборах ставка на Ванначчі зіграла, то у 2025 році на регіональних виборах в Тоскані, де генерал вже як віце-секретар партії отримав свободу дій, «Ліга» провалилася. Порівняно з минулим циклом у 2020 році, вона зазнала колосальних втрат, впавши з рівня підтримки у 21,78% до 4,4%. Цікаво, що перед цим між Ванначчі та впливовим представником «Ліги» – очільником Ломбардії Аттіліо Фонтаною, стався конфлікт навколо того, хто саме має вести партію до успішного виступу на виборах в Тоскані. Відповідно, цей провал загострив критику генерала з боку інших ветеранів «Ліги», особливо представників північних регіонів Італії – традиційного оплоту партії. Крім того, два однаково харизматичні лідера – Сальвіні та Ванначчі просто не змогли ужитися надовго. Для лідера «Ліги» було вигідно тримати другим номером популярного політика, проте більша роль для Ванначчі не могла бути передбачена, що, безумовно, не могло задовольнити генерала.
Сам розрив, що визрівав місяцями, відбувся стрімко. Наприкінці січня 2026 року Ванначчі зареєстрував торговельну марку «Futuro Nazionale, Vannacci», що в «Лізі» розцінили як аномалію, несумісну з перебуванням у партії. Після зустрічі із Сальвіні, який, за повідомленнями італійських медіа, поставив генералу ультиматум, 3 лютого Ванначчі оголосив, що «продовжує свій шлях сам». Посаду віцесекретаря він втратив, з групи «Патріоти за Європу» його виключили, але скласти мандат євродепутата, попри заклики колишніх однопартійців, відмовився. Показово, що першим полем атаки нової політичної сили стала саме допомога Україні. Вже за кілька днів після виходу генерал підтримав внесену близькими до нього депутатами поправку з вимогою негайно зупинити постачання зброї Києву – удар по найчутливішому для «Ліги» місцю, адже партія роками придушувала внутрішні протиріччя, голосуючи за пакети допомоги Україні. Крапку поставив перехід Ванначчі 24 лютого до найрадикальнішої групи Європарламенту – «Європи суверенних націй», збудованої довкола «Альтернативи для Німеччини». Мотив генерал пояснив розбіжностями щодо російсько-української війни.
Політична платформа
Виходячи з назви партії – «Національне майбутнє» (Futuro nazionale італійською), - простежується спроба побудувати символічний зв’язок з популярним в Італії на початку ХХ століття рухом «футуристів». Власне, самі члени партії просять себе називати саме «футуристами». На смисловому рівні спорідненості з ідеями Філіппо Томмазо Марінетті та інших представників «футуризму» минулого не прослідковується. Це не дивно, оскільки «футуристи» пропонували варіант майбутнього дуже агресивний, з оспівуванням війни та чеснот, які вона здатна викликати в людині, військову експансію, демонтаж існуючих політичних інституцій, антиклерикалізм, руйнацію музеїв та всього, що є згадкою про минуле. Це було дійсно революційне бачення розвитку Італії, схоже з популярними в той час ідеями – необхідно прийняти прогрес та технологічний розвиток заради успішного майбутнього. Водночас минуле має бути рішуче відкинуте, неначе тягар, що заважає руху вперед. Єдине, що частково об’єднує позиції «футуристів» ХХ століття з партією Ванначчі – бажання централізації влади в Італії. Однак, «Національне майбутнє» робить основою своєї політичної платформи соціально-культурні питання: імміграція, «воук»-повістка, традиційні (християнські) цінності, підтримка сімей та народжуваності. З такої точки зору, партія постає скоріше як форма реакції на сучасні процеси та розвиток суспільства, бажання повернутися «назад».
Як писав кілька років тому нинішній ідеолог «Національного майбутнього» Лоренцо Гасперіні, «необхідно відкинути фемінізм, нігілізм, «революцію 1968 року» та повернути назад патріархію» – теза, з якою Марінетті навряд чи б погодився. Апеляції до минулого цим не обмежуються. Як обґрунтування позначки у 4% від всього населення для максимальної кількості іммігрантів у Італії, Ванначчі використав германське плем’я лангобардів, яке вдерлося у Північну Італію та просунулося згодом вглиб Апеннінського півострову, створивши тут своє королівство у другій половині VI століття. За словами генерала, ці германці були найчисельнішим народом, який будь-коли переселявся до Італії, а їхня частка від тодішнього населення склала нібито 4% (що очевидно досить суперечливе твердження). Відповідно, «треба як за часів лангобардів, щоби іммігранти становили лише 4%».
В період між запуском «Національного майбутнього» в лютому та установчим з’їздом у червні в партії сформувалася ідеологічна платформа. Певна річ, що базою стали ідеї Ванначчі, висловлені у «Світі догори дригом». В опублікованому на сайті маніфесті, ці засади були загорнуті у привабливу обгортку – акронім VITALE (вітальний/життєво важливий). Перший елемент доктрини, концепція чесноти (Virtù), визначає характер як першооснову політичної діяльності, де ключовими категоріями виступають дисципліна, відвага та обов’язок перед нацією. Розуміння свободи тут нерозривно пов'язане з відповідальністю, а права трактуються як такі, що існують лише у поєднанні з обов’язками. Друга складова, ідентичність (Identità), проголошує захист етнокультурного ядра Італії та її суверенних кордонів як пріоритет перед будь-якими наддержавними інституціями. Традиції (Tradizioni) інтерпретуються як цивілізаційне коріння, що поєднує в собі спадщину римського права, класичної грецької філософії та християнських цінностей. Наступний елемент, любов (Amore), розкривається через категорію національної спільноти та безумовний захист природної родини як базового елемента нації, без якого країна приречена на демографічне згасання. Конкретна свобода (Libertà) протиставляється бюрократичному тиску держави та ідеологічній цензурі й вимагає забезпечення фізичної безпеки та права батьків на виховання дітей поза ліберальним догматизмом. Досконалість та ентузіазм (Eccellenza ed Entusiasmo) декларують культ меритократії, підтримку національного виробництва та повну відмову від концепції “соціального утримання” на користь особистої відповідальності та праці.
Насправді, нічого нового Ванначчі не пропонує. Такі ж самі цінності декларуються «Братами Італії» Джорджи Мелоні та, до певної міри, іншими партіями правлячої коаліції – «Лігою» та «Вперед, Італією!». Що дійсно експлуатує «Національне майбутнє», так це образ позасистемної політичної сили, партії «анти-істеблішменту». Цей феномен далеко не новий на європейській політичній арені. Проте, на відміну від Франції, Сполученого Королівства, Іспанії та, частково, Німеччини, при владі в Італії перебувають праві консерватори. Це в тому числі зумовило ситуацію, коли в опозиції до італійської влади перебувають ліві або помірковані партії, в той час як опозиції серед правиці, подібно до інших європейських країни, немає. Відповідно, цей вакуум, що утворився, мав бути рано чи пізно кимось заповнений.
Значною мірою Ванначчі грає на сентименті розчарованих виборців італійських правих. Правлячі партії вели схожу на риторику Ванначчі агресивну передвиборчу агітацію, так само наголошуючи на необхідності радикального зменшення числа іммігрантів, протистояння «воук»-повістці, захисту традиційних цінностей та прагматичних відносинах з Брюсселем. Однак, після приходу до влади Джорджа Мелоні та її уряд почали проводити помірковану політику, особливо у зовнішній політиці та позиціонуванні Італії в Європейському Союзі. Очевидно, що частині електорату правих партій відсутність жорстких дій як у внутрішній, так і у зовнішній політиці могла не сподобатися. Це в свою чергу створило підґрунтя для появи так би мовити «справжньої правої партії», яка буде своїми діями відповідати риториці. Власне, одна з основних ліній критики Ванначчі у бік Мелоні полягає в тому, що очолювані нею праві такими насправді не виявилися. Водночас, сам очільник «Національного майбутнього» не проти співпраці з іншими партіями правого спектру, якщо така нагода з’явиться.
Наслідки для італійської політики та підтримки України
Вірогідність майбутнього приєднання «Національного майбутнього» до коаліції правих партій дійсно існує. Ванначчі публічно не відмовляється від можливої співпраці й називає себе «природнім партнером правоцентристів». Наразі правлячі політичні сили обережно ставляться до такої перспективи. Раніше цього року Сальвіні казав, що «Ліга» не планує долучати Ванначчі до існуючого альянсу правих партій для спільного висування перед парламентськими виборами, що відбудуться у вересні 2027 року. Зараз він фактично ставить ультиматум Ванначчі – або праві, або ліві. У випадку Сальвіні буде важко повернутися до співпраці після різкого розірвання відносин між ними обома. Хоча сам очільник «Ліги» наполягає на відсутності будь-яких особистих образ. Джорджа Мелоні наразі також не висловлює бажання піти на будь-яку форму співпраці з Ванначчі, а у «Вперед, Італіє!» рішуче відкинули можливість будь-якого альянсу з «генералом розбрату».
Попри позицію лідерів італійських правих, може скластися ситуація, де альянс з «Національним майбутнім» буде єдиною умовою для формування майбутнього уряду. Після офіційного запуску в лютому, останні опитування показують партії Ванначчі підтримку близько 8%. Це гіпотетично дозволяє отримати «Національному майбутньому» так звану «золоту акцію» у формуванні наступної урядової коаліції правих партій. Крім того, зараз рейтинги партії не дозволяють урядовій коаліції отримати 42%. Правлячі сили зараз активно просувають електоральну реформу, яка має дозволити коаліції партій сформувати більшість у Палаті депутатів та Сенаті, якщо та подолає поріг у 42% та отримає більшсть голосів. Без Ванначчі владні політичні сили наразі поступаються можливій коаліції лівих партій і можуть втратити нагоду повторно утворити уряд. Це ставить їх перед дилемою – зберегти владу, але піти на співробітництво з «Національним майбутнім, або втратити її на користь лівих та лібералів.
Наразі основний наслідок появи партії Ванначчі – переформатування поля італійських правих партій. «Національне майбутнє» відбирає на себе частку виборців правлячих партій, зокрема «Ліги». Мелоні вже реагує на цю динаміку, називаючи Ванначчі «лівим» у спробі виставити його перед правим виборцем таким, що насправді не відповідає правій ідеології. Для «Ліги» ситуація виглядає найбільш загрозливою. Партія продовжує падіння в рейтингах, в той час як «Національне майбутнє» набирає. Сальвіні активно намагався створити для партії імідж євроскептичної, націонал-суверенної політичної сили, яка за рахунок цього підходу зможе залучити на свій бік виборців центру та півдня Італії. Однак тепер цю нішу перехоплює Ванначчі, що ослаблює позиції Сальвіні та «Ліги».
Силою та, водночас, слабкістю політичного проєкту Ванначчі є його особистість. «Національне майбутнє» багато в чому завдячує своїй зростаючій підтримці позиціонуванню генерала в медіа та його популярності. Втім дійсно успішна партія вимагає ефективної системи, професіоналізму та кваліфікованого складу. Наразі «Національне майбутнє» залишається, по-суті, партією особисто Ванначчі. Ще до офіційного запуску партії, у січні 2026 року, його політично-культурний рух сколихнув скандал, де кілька лідерів «команд Ванначчі» покинули проєкт через хаос та відсутність довіри. Зберігаються проблеми й з залученням людей на партійні події. Попри заяви про зростання кількості членів «Національного майбутнього», зал на установчому партійному зібранні в Римі всередині червня був заповнений приблизно на три чверті, що свідчить про труднощі масової організації своїх прихильників. Тому, на даний момент рейтинг партії Ванначчі відображає скоріше невдоволення урядовими партіями, аніж реальну підтримку «Національного майбутнього» серед населення.
Для України поява «Національного майбутнього» не несе позитивних наслідків, оскільки додає на політичну мапу Італії ще одну антиукраїнську політичну силу. Наразі партія має вісім депутатів у нижній палаті парламенту, троє з яких раніше цього року долучалися до протидії ініціативам з урядової підтримки України. Зі зростанням впливу «Національного майбутнього» антиукраїнські заклики будуть дедалі гучнішими в італійському публічному просторі. У разі входження партії до урядової коаліції, політика Італії в підтримку України може зазнати суттєвого удару. Проросійська позиція Сальвіні не слугує причиною для «Ліги» повністю блокувати проукраїнські ініціативи уряду, оскільки створений ним образ не відображає всієї партії. На рівні Європарламенту, наприклад, усі депутати від «Ліги» схвалили резолюцію в підтримку України у війні проти рф на річницю вторгнення в лютому цього року. Ванначчі ж проголосував проти, що лише вкотре засвідчує його проросійські переконання. Серед багатьох інших своїх вчинків та коментарів, Ванначчі, зокрема, висловлювався в підтримку проведення виступу російського диригента Валерія Гєргієва, відомого підтримкою кремлівського режиму.
Для кращого розуміння позиції генерала варто наголосити, що він є в першу чергу проросійським на світоглядному рівні. Будучи таким собі консервативним військовим, що «розчарувався у західному світі», він знайшов свій ідеал у вигляді росії, образ якої для нього (і для багатьох інших так званих «правих консерваторів») підготувала російська пропаганда. Сильний лідер, який править з підтримкою народу, чисті та безпечні міста, відсутність нелегальних мігрантів, вшанування традиційних цінностей – саме такою росія постає в розумінні Ванначчі. Відповідно, будь-хто, хто виступає проти росії чи опонує їй, займає неправильну позицію. Переконати в протилежному Ванначчі не вийде. Тому красномовними є характеризуючи появу «Національного майбутнього» заголовки публікацій в російських виданнях про «руку москви у Римі».
Висновок
«Національне майбутнє» – не так причина, як симптом перебудови італійської правиці. Запит на «справжню» праву силу, яка діятиме так само радикально, як говорить, визрів ще до появи Ванначчі. Генерал лише першим оформив його в політичний проєкт, поєднавши особисту популярність із нішею правої опозиції. Фундаментально партія не пропонує нічого, чого не декларували б правлячі праві. Її основний актив – це образ не скомпрометованої владою альтернативи. Саме тому рейтинг «Національного майбутнього», попри організаційну слабкість і залежність від однієї постаті, стрімко зростає. За нинішніх електоральних розкладів правоцентристи без Ванначчі ризикують не сформувати наступний уряд, тому подальші дії «Національного майбутнього» напередодні парламентських виборів варті прискіпливої уваги. Для України головним ризиком є не доволі гучна антиукраїнська риторика сама по собі, а перспектива, що світоглядно переконаний прихильник москви може отримати прямий важіль впливу на політику Риму, якого не мала «Ліга». Ціною входження «Національного майбутнього» до урядової коаліції, найімовірніше, стане перегляд італійської підтримки України.
Біллі-Віллі - аналітичне медіа, яке пояснює механіку рішень, мотивації політиків, приховані інтереси та наслідки, які впливають на ситуацію в світі та Україні вже сьогодні.
Коментарі